 Про захоплення людей може й не великих, як ми хотіли би, але
однозначно – відомих - громадських
діячів говорять достатньо багато. Про любов до футболу більшості українських
політиків, про захоплення тенісом Юлії Тимошенко, яскраве минуле автогонщика
Червоненка, альпіністські навички Олега
Тягнибока… А вже пасічника-президента не висміював хіба що лінивий. Та зовсім
недавно я прочитала про те, що Віктор Ющенко крім бджолярства і збирання
стародавніх предметів домашнього ужитку колекціонує… дзвіночки. На широкому
просторі всесвітнього павутиння фотографій тієї колекції знайти мені не вдалося,
та стільки цікавого матеріалу було зібрано, що дуже хочеться поділитися ним з
тобою, наш читачу. Тим більше, що від одного погляду на деякі предмети
«дзвінких» колекцій ніжність торкається душі і посмішка на вуста проситься.
… А насправді почалося знайомство з колекційними дзвіночками
для мене з вірша Миколи Гумильова. Пам’ятаєте:
И вот мне приснилось, что сердце мое не болит,
Оно - колокольчик фарфоровый в жёлтом Китае
На пагоде пёстрой… висит и приветно звенит,
В эмалевом небе дразня журавлиные стаи.
Від того гумільовського порцелянового китайського дзвіночка
чомусь стискалося серце…
Звичайно,
колекціонування дзвіночків не так добре поширене, як, скажімо, нумізматика чи
філателія. Та все одно захоплюється ним досить велика кількість людей. Дорогою
і об’ємною колекцією дзвіночків володів знаменитий письменник Анатоль Франс. Її
експонати нараховують близько двохсот
екземплярів, серед яких були кришталеві і глиняні, дерев’яні і металеві
дзвіночки – різні за віком, ціною і майстерністю виконання. Володарем цікавої колекції дзвіночків був
відомий російський поет і композитор Булат Окуджава. Його колекцію можна
подивитись і сьогодні в будинку-музеї поета – в Передєлкіно. А от зібрання
одного з перших «підкорювачів повітря» Олександра Кованько стало основою
колекції стільникових дзвіночків російського Державного Ермітажу. В Росії
відомі колекції «піддужних» дзвіночків, про які у відомому романсі співається:
«…однозвучно звенит колокольчик…». Дзвіночок під дугою – типове явище у Росії
дев’ятнадцятого століття. Найвідомішими дзвіночками того часу були валдайські,
чудову колекцію яких зібрав відомий російський виконавець авторської пісні
В’ячеслав Кім.  Навіть серед нобелівських лауреатів, виявляється, є
колекціонери дзвіночків. Так, в меморіальному музеї відомого фізика-дослідника
Петра Капиці окремою полицею представлені експонати колекції дзвіночків. Вона
невелика, ця колекція, та дуже різноманітна за географічним походженням. Із
п’ятдесяти дзвіночків є ті, що мають напис: «Від злих духів» і походять з Конго
та Камеруну, альпійські дзвіночки, дзвіночок із знаменитого богемського скла
тощо. Загалом,
категорій в колекціонуванні дзвіночків відомо досить багато: простенькі і не
дуже коров’ячі дзвіночки, спокусливо-тендітні кришталеві, дзвіночки найвідоміших брендів виробників
порцеляни. У Англії, наприклад, віддають перевагу Lady Bells – металевим
дзвіночкам у формі звабливої жіночої фігури.
Існує міжнародна Асоціація колекціонерів дзвонів та дзвіночків (The
American Bell Associacion International, Inc. - ABA), яка заснована у 1940 році. Ця Асоціація
об’єднує колекціонерів всіх категорій дзвіночків і дзвонів і нараховує близько
півтори тисячі членів. Асоціація проводить регулярні зустрічі і, навіть, видає
журнал «Дзвінниця» ("The Bell Tower"). 
Скільки років дзвіночкам? Майже сорок століть. А може й
більше, бо дерев’яні дзвіночки-гремки існували вже в епоху неоліту. І саме з
маленького дзвіночка почалась історія величезних бронзових дзвонів, це він є
старшим братом у сімействі «дзвонових».
Відносно його походження і віку до цього часу спільної думки не існує.
Бо дзвіночки були в ужитку багатьох народів: скифів, китайців, греків, єгиптян,
етрусків, греків і євреїв. А бронзове лиття існувало вже в IV тисячолітті до нашої ери на території
південного Ірану, Месопотамії, Турції і Єгипту. Найдавніший металевий
дзвіночок, що зберігся до нашого часу походить з Китаю – він 4,5 см заввишки, зі сплаву
міді та олова, знайдений у 1950 році в провінції Хенань. Саме в Китаї і
з’явились перші дзвіночки за однією з версій. А вже потім завдяки Великому
шовковому шляху дійшли до інших країн Азії та Близького Сходу, а потім і до
Європи.
Найбільш ранні екземпляри
дзвіночків інших культур датовані ХІІ- VII століттями до нашої ери. Вони походять з Північного Ірану,
Кавказу, Стародавнього Єгипту, Месопотамії, Греції. Особливою майстерністю
вирізняються дзвіночки із Ассирії та Межиріччя. Віднайдені археологами
дзвіночки царства Урарту були елементами кінської упряжі і дуже нагадують
сучасні дзвіночки. А от дзвіночки скіфів, що населяли Причорномор’я, береги
Дону, Дніпра і Дунаю у VIII-VI ст. до н.е., відрізняються більш витягнутою
формою і використовувались, як обереги для людей і тварин, та як прикраси. У
323 році до н.е. похоронну колісницю Олександра Великого прикрашали золоті
дзвіночки. Основними функціями стародавніх дзвіночків були сигнальна,
культова та магічна – коли ними оздоблювали щити воїнів та одяг, прив’язували
до щиколотки та навіть клали у домовину.
 Ранні християни вважали дзвіночки предметами язичницького
культу і заперечували їх значимість. Саме це стало причиною самостійного пошуку
технології лиття дзвонів у Європі. Вперше застосували дзвони для християнського
богослужіння при єпископі Ноланському – Святому Павлові (ІV ст..н.е.), а в церковний обряд дзвони
ввів папа Сабініан в VII
столітті.
…Ось така
вийшла розповідь. І хоча відлунали вже святкові різдвяні дзвони, і новорічні
дзвіночки час знімати зі втомлених ялинок, та на душі все ще урочисто і радісно
від того чистого передзвону, до якого ніби вдалося доторкнутися серцем під час
написання і перегляду дивовижних
ілюстрацій.
| 
