Від немилого минулого І сумного нині Мак червоний серця чулого Перецвівся в синій
Колись ці вірші
українського поета-символіста назавжди привернули моє серце до батьківської мови,
та так, що під час зростання в русифікованому, здавалось би назавжди, місті
думати російською я так більше і не змогла. Не тими здавалися слова і чужими
думки. Вірш, написаний одним реченням без розділових знаків, начебто співав
пісню про недовге життя яскравого маку, а насправді це була повість про людську
долю, що мала би цвісти зорею і прикрашати собою цілий світ. Квітку – айстру,
троянду, мальву - як ілюстрацію
людського життя обирали письменники і поети, і продовжують робити це і тепер. «Ти
втретє цього літа зацвітеш такою квіткою…»
співає мені Тарас Чубай і я себе відчуваю ніжною і тендітною,
такою, як у
пісні…А ще: «Чорнобривців насіяла мати у моїм світанковім саду…» і
багато-багато інших пісень мого народу, де квіти відіграють якщо не
головну, то далеко і не другорядну роль.
Квіти, які з’явилися на землі 130 мільйонів років тому, за свідченням
археологів, і підкорили людей саме своєю красою. Дивовижний і різнобарвний
світ квітів став невичерпним джерелом для творчості. Краса і ніжність квітів
надихала людину на створення поетичних легенд і переказів. Про ніжні фіалки ,
вогнисто-червоні маки, прекрасний трохи самозакоханий духмяний нарцис складали
міфи.
Вінок із
квітів, що прикрашає Землю, ніби наречену, служить планеті оберегом, символізує
плодючість , будучи обов’язковим елементом вишивки та орнаменту.
Рослинні
мотиви – гнучке стебло, трилисники, стилізовані квіти, схожі на дзвіночки,
переплетені між собою, часто повторюються в орнаментах фресок на стінах
старовинних церков і соборів.
Краса квітів
перетворила їх вирощування у мистецтво. Дуже давно люди почали культивувати рослини,
спеціально висаджуючи їх у горщики. Найдавніші сади, на думку істориків, були у
Єгипті, Шумері, Ассирії та Вавілоні. А в стародавньому Китаї вже в середині
другого тисячоліття до нашої ери було виведено 35 видів хризантем.
Кожна квітка
у наших предків мала своє значення. Символізм квітів достатньо широко
представлений і сьогодні – від алегорії цнотливості чи мудрості до асоціації зі смертю. Все у квітці може
нести певну символіку: форма, кількість пелюсток, аромат і, звичайно, колір.
Жовтогарячі квіти пов’язують із сонячною символікою, пурпурово-червоні – із пристрастю,
білі квіти означають чистоту і незайманість, блакитні – символ недоступності,
сині – втілення мрії. Починаючи з античності і
до теперішнього часу людина використовувала квіти для того, щоб створити для себе
свій власний світ, атмосферу спокою і тиші. Поступово в кожній країні квітникарство
набуло національних рис, і стало не тільки окремим рядком у культурі народу,
але і його духом, ментальністю, його характером.
