От подумайте, які саме аромати  переслідують вас протягом новорічних і різдвяних свят? Зосередьтеся, телепортуйте мені свої думки… Ледь терпкий і свіжий аромат ялинового гілля, солодко-святковий – мандаринів, а ще пахне свіжим морським повітрям – саме такий аромат має  хрусткий і радісний сніг у горах. Вгадала? Ось саме такою і буває новорічне свято – свіжо-хрустким, солодко-мандариновим із ялинковим присмаком.         

Маючи давнього друга, захопленого альпінізмом і всім, що було пов’язане з горами, я не переймалася раніше питанням: а навіщо йому все це. Ну, любить людина, обв’язавшись мотузкою, стрибати по горах  і вдавати з себе Тарзана. Мало хто має які дивні захоплення. Модне словечко «екстрім» знову ж таки спокою не дає – конче потрібно жити у відповідності з потребами ризику та екстремізму, бо модно. Це була моя думка. Всі інші пояснення і розповіді з гаслом: «Ідімо  з нами, сама побачиш!»у мене особисто успіху не мали. Хоча оповідати Сашко вміє, захопити слухача, заполонити своїми напівбаладами – це хоч хлібом не годуй! Він, взагалі, вважає, що ці походи – випробування удачі, тіла – чи залишається міцним, духу – який має виявити найкращі свої якості. Приваблюють у процесі  свіжість сприйняття оточуючого світу і…самі розумієте, пісня Висоцького: «внизу не встретишь, как не тянись, за всю свою счастливую жизнь десятой доли таких красот и чудес»! Правда, Сашко стверджує, що приблизно через тиждень таких знущань тіло починає дзвеніти як струна – кожною клітинкою м’язів, а гарячий чай здається кращим , ніж коньяк із Вірменії.           

Почувши про те, що я зібралася у лижний похід напередодні Нового року, мої знайомі були , навіть, не те щоб дуже здивовані…  Ошелешені – от гарне слово. , втомлювати себе, кохану, протягом цілого тижня – це так було на мене не схоже. Ніхто з них навіть не уявляв, та що там, - і я не уявляла, що отримаю від походу такий кайф!            

Наші Карпати – гори невисокі, саме на лижах кататися та в колибі національних страв скуштувати. Найвища гора Говерла нещодавно стала традиційним місцем зустрічі президента і депутатів – чи це не здається вам символічним? Звичайно, любителям найскладніших лижних переходів та піруетів тут робити нічого, та пригод у Карпатах можна знайти скільки завгодно. Якщо душу потішити хочеться. Один вітер чого вартий – до цього часу здригаюся, як згадую. Думаєте Карпати заселені густо для справжнього походу? Так маршрут хлопці склали таким чином, щоби в по поселення не потрапляти. Спочивали в палатках вище лісової смуги. Так досягали «ефекту Заполяр’я.» І придумали ж!  Мені після того походу про будь який Сибір і Північ думати не страшно. А ще дощик  як пішов четвертого січня… Але чого-чого, а скиглити я не скиглила. Бо не вмію. І що точно вам скажу – Свідовець і Чорногора – це таки краса, і чудові місця для випробувань сили та бойового духу.                    

А головне у поході знаєте що? Команда. Це як ніколи раніше, я зрозуміла саме там. Фізична підготовка – не головне. Головне – надійне плече поруч. І впевненість у цій надійності. У такі походи ходять не задля пригод, а задля компанії. Заради неї ти мусиш сховати все слабше в собі, а сильніше -  показати. В цій компанії кожен – унікальний, неповторний. Вся команда – як єдиний організм, де кожен знає своє місце у будь якій ситуації, навіть із ризиком для життя. Далеко внизу залишаються непорозуміння, взаємні претензії, агресія. Тут панує братство. Такий рівень порозуміння, вище якого бути просто не може. Той стан впевненості в своїй силі і в дружній підтримці, якого так іноді не вистачає на землі.  І по якому я досі сумую.